Статті про мозаїку

Склоробство — уміння виготовити скло, скло образні маси і виробляти з них різні вироби — належить до найдавнішого ремесла, добре відомого багатьом слов’янським племенам, що населяли простори Київської Русі у VIII-IX ст.

Давній Українській мозаїці, що грунтується на застосуванні головного мальовничого матеріалу, кольорових смальт (сплаву скла з матеріалами, що заглушають його, і різними барвниками), передувала високорозвинена в давній Русі техніка склоробства, яка існувала не тільки в центрі Київської держави —м. Києві, але й у Чернігові, Галичі.

У Києві виникло і розповсюдилося, на основі високорозвиненого місцевого київського склоробства, виробництво різноманітних виробів зі скла. Організувалася і почала успішно виробляти свою продукцію, у вигляді різнобарвних плиток мозаїчної смальти, майстерня смальти і кольорового скла. А також виникло високе виробництво художньої декоративної кераміки з поливною емаллю, що дійшла до нас у виді окремих розписних поливних кахлів з розкопок Великокнязівського палацу в Києві, Десятинної церкві, Золотоверхого собору Михайлівського монастиря, Михайлівського собору Видубицького монастиря тощо.

Завдяки високорозвиненій техніці склоробства, на його базі, у XI-XII ст. в Київській державі, змогли розвитися і досягти винятково високого рівня майстерності, як у технічному, так і в художнім відношенні, суміжні з ним виробництва: емалі, мозаїчно-смальтове і декоративно-керамічне. Досягнутий київськими майстрами винятково високий рівень технічної і художньої майстерності в техніках мозаїки, емалі і декоративно-керамічної справи був настільки високий, що не тільки перевершував у багатьох відносинах той рівень, якого до цього часу досягли ці види майстерності в Західній Європі, але і служив їм зразком для подальшого удосконалювання. Недарма Теофіл у своєму, трактаті зауважує про необхідність західноєвропейським майстрам “вивчати” записані ними способи виробництва емалі, “що… відкрила Русія”.

Не менш високо стояло в цей час і мистецтво мозаїчного живопису, і, зокрема, мистецтво готування мозаїчної смальти, як із заглушеного кольорового скла, так і з напівпрозорої і прозорої смальти, у тому числі із золотих та срібних смальт, що вироблялися київськими майстрами з матеріалів місцевого походження. Палітра київської смальти, за допомогою якої було набрано, видатні по своїй художній і технічній майстерності мозаїчні підлоги (в Десятинній церкві в Києві наприкінці Х ст., Михайлівського собору Видубицького монастиря, Софійського собору й інших древніх храмах Києва, а також мозаїчний живопис київського Софійського собору і Золотоверхого собору Михайлівського монастиря), відрізнялася винятковою розмаїтістю і багатством своїх колірних тонів і відтінків. Ймовірніше за все, мозаїчні підлоги у древніх храмах Чернігова і Переяслава Південного також набиралися зі смальти, виготовленої київськими смальтоварами у своїх майстернях.

Давньоруський мозаїчний живопис Х-ХІІ ст. може бути поділ-ленний на два види: високомистецькі мозаїки, підлоги, що фрагментарно збереглися до наших днів у ряді храмів цієї епохи в Києві, Чернігові й інших давньоруських містах Київської Русі, а також у Новгороді Великому, і мозаїчний живопис, що прикрашав стіни, зводи і куполи давньоруських храмів Х-ХІІ ст., ансамблю, що дійшов до нас у вигляді, мозаїк київського Софійського собору (1037—1061—1067років.), фрагментів мозаїк Золотоверхого собору, Михайлівського монастиря в Києві (60-і рр. XI в.), а також, що не дійшли до нас — мозаїк Спаського собору в Чернігові (перша половина XI ст.), мозаїк Успенського собору Києво-Печерської лаври (1073—1078 р.) і Благовіщенського собору в Чернігові (1186 р.).

До нашого часу збереглася частина мозаїчного живопису київського Софійського собору, виконана київськими художниками-мозаїчистами. У конхе апсиди головного храму Київської Софії знаходиться величезне зображення “Богоматері-Оранти”, назване “Нерушимою стіною”. Нижче неї розташований фриз, на якому знаходиться мозаїка “Причащання”, а під фризом йде пояс мозаїчних зображень батьків церкви у зріст. У куполі, в колі, знаходиться погрудне зображення Вседержителя, підтримуваного чотирма архангелами, з яких зберігся тільки один. У вітрилах, під куполом, знаходиться зображення євангеліста Марка, а в простінках вікон барабана — фрагментарно збережені фігури апостолів. На західному пілястрі східних стовпів збереглося зображення “Благовіщення”. У підпружних арках мається трохи мозаїчних медальйонів з погрудними зображеннями Христа і святих, приналежних до циклу сорока мучеників. Крім того, у ряді місць собору збереглися мозаїчні декоративні прикраси у вигляді орнаментів. Цим і вичерпуються всі мозаїки, що збереглися від колись найбагатшого декоративного мозаїчного оздоблення Софійського собору, суцільним килимом вкрившего стіни, зводи, барабан, купол і стовпи храму.

Мозаїчний живопис київського Софійського собору був набраний місцевими київськими художниками — мозаїчистами по створеним ними оригінальним малюнкам, за замовленням будівельника собору — київського князя Ярослава Мудрого.

Набір мозаїк Софійського собору був виконаний зі смальти, виплавлених київськими майстрами-смальтоварами в місцевій київській майстерні.

Мозаїчний живопис Золотоверхого собору Михайлівського монастиря. Мозаїчний живопис, що колись покривала стіни і зводи Золотоверхого собору Михайлівського монастиря в Києві, був виконаний місцевими київськими художниками-мозаїчистами в 60-і рр. XI ст., за замовленням будівельника храму — київського князя Ізяслава. Мозаїчний набір був виконаний зі смальти, приготовлений також київськими майстрами-смальтоварами. Техніка набору була прямою, і смальти змішувалися в двошаровому вапняно-цегельному ’рунті. Палітра смальти майже не відрізнялася від палітри київського Софійського собору.

Палітра смальти, що застосовувалася в мозаїчному живописі київських храмів XI ст., нараховувала 72 різновиди, у число яких входило 8 видів кубиків, що представляли собою натуральні природні мінерали.

Поряд із прикрасою мозаїчним живописом давньоруських храмів, мозаїки застосовувалися і для оздоблення давньоруських князівських цивільних споруджень.

Розкопки на території древнього Києва, поблизу Десятинної церкви, знайшли фундаменти декількох, прямокутної форми, цивільних кам’яних будинків Х-ХІ ст. — “гридниць”, — тобто парадних палацевих споруджень, що призначалися для збору князівської дружини. Ці “гридниці”, судячи зі знайдених фрагментів мармурових деталей, мозаїк і фресок, мали пишну обробку інтер’єра і нічим не поступалися по своєму багатству обробці храмів.

Мозаїка в раннім середньовіччі розвилася остаточно. З’явилися нові види, що використовувалися і далі. Свого розквіту мозаїка досягла у середньовіччі.