Терміни
Вощіння — окремі шматочки скла прикріплюються на великий шматок листового скла за допомогою суміші воску й смоли для полегшення підбора й розпису скла.
Гнуте скло — особливий фактурний матеріал, що з’явився в епоху райдужного скла в період з 1880 по 1930 рік. Шматок скла із плавильної печі міститься на металевий стіл, і, перш ніж він охолоне, його обробляють спеціальними інструментами для одержання ребристих складок.
Гризайль — вікно, панно або тип орнаменту (геометричного або рослинного), що складаються зі світлого однотонного скла. Гризайль може бути отримана додаванням свинцю, срібної або іншої фарби.
Картон — малюнок майбутнього вітража або панно, виконаний у масштабі 1:1. Звичайно на ескізі намечается колірна палітра, окремі деталі й розташування свинцевих смуг.
Кислотне чищення — метод, використовуваний при реставрації вітража, коли шар старої фарби знімається за допомогою плавикової кислоти. Ця техніка з’явилася наприкінці XV століття, але тільки в XIX столітті стала використатися повсюдно.
Контур — темна, непрозора лінія, що наноситься на вітраж і намічає композицію й силуети образів.
Майстер-скляр, вітражист — художник, що займається монтажем і розробкою ескізів вітражів.
Мідна фольга — матеріал, використовуваний для з’єднання окремих шматків скла на вітражі. Смужки фольги обертаються навколо стиків скла, які після цього згуртовуються між собою із зовнішньої й внутрішньої сторони. Ця техніка активно використалася в США наприкінці XIX століття й у цей час також популярна в багатьох майстернях.
Багатошарове стекло — сама популярна техніка виготовлення червоного скла в XIV столітті. Із трубки видувалася скляна куля певного цвіту, вона зверху покривався більше щільним шаром скла іншого фарбування, причому цей шар звичайно був прозорим або мав жовтий або зелений відтінок. Потім цій заготівлі надавали форму листа. Шарів скла в такому листі могло бути більше двох.
Нарізка — спосіб додання склу потрібної форми за допомогою спеціальної праски або зубчастого залізного бруска. Зараз майстри використають щипці для нарізки скла.
Показник переломлення (кут переломлення) — кут переломлення лучачи об скло. Він розрізняється залежно від цвіту й фактури вітража. Якщо його встановити правильно, то можна провести точні реставрационнные роботи.
Припой — сплав олова й свинцю, що має більше низьку температуру плавлення, чим його компоненти. Його використають для того, щоб закріпити не скло, а самі свинцеві разграничители.
Райдужне скло — вид щільного скла, популярний в 1880-х роках завдяки роботам Джона Ла Фаржа й Луїса Тиффани. Стекло варіюється від прозорого до напівпрозорого молочного відтінку.
Свинцевий роздільник — Н-образная смужка свинцю. Її поміщають на стики шматків скла, при підвищенні температури свинець плавиться й закріплює скло.
Срібна фарба — прозора жовта фарба, що почали робити ще в XIV столітті. Вона містить у собі елементи срібла. Після її нанесення стекло поміщають у піч, при підвищенні температури іони срібла переходять у внутрішню структуру скла на відміну від звичайної фарби, що припаюється до його поверхні.
Стародавнє скло — поняття, уведене в XIX столітті після відродження мистецтва вітража для позначення скла, отриманого ручним (трубковим) способом для імітації середньовічного.
Тонування — розмивання фарби для створення півтонів і світлотіні. Размывку первинного шару фарби проводять за допомогою спеціальних кистей також для одержання гладкої або нерівної текстури. Звичайно після тонування художники наносять контур зображення.
Холодний розпис — нанесення фарби на поверхню скла без наступного приміщення в піч. Як правило, для того, щоб фарба була стійкою, потрібна висока температура.
Кольорове скло — стекло, пофарбоване за допомогою окисів різних металів у процесі варіння.
Шліфування — часткове видалення кольорового шару фарби зі скла аж до появи безбарвної основи за допомогою залізної голки, колеса або шкребка.
Емаль — склоподібний барвник, що надає склу потрібний цвіт при високій температурі. Складається зі скляної основи з розчиненими окисами металів. Після нагрівання середовище випаровується, а плавка частина емалі з’єднується зі скляною основою. Емалі рідко використалися аж до XVI століття, хоча існує кілька виключень: у Німеччині й Австрії були виявлені вітражі початку XV століття, покриті емалевими фарбами.
